Виховна робота

Сценарій

шкільного свята,

присвяченого Дню української писемності та мови

 „ Хай рідна мова сили набира –

Свята і чиста

мова материнська ”

Мета: збагатити знання учнів про умови виникнення слов’янської писемності, долю української літературної мови; розвивати в учнів почуття прекрасного, вдосконалювати акторські здібності та заохочувати  творчі починання; виховувати шану до рідної мови, її історичних традицій; культуру мовлення та спілкування; формувати активну громадянську позицію щодо відновлення кращих звичаїв рідного народу.

Перебіг заходу.

Ведучий 1. Летить планета в космосі жива.

На ній народжене усе, щоб жити.

Людині дані розум і слова,

І почуття найвищі, щоб любити!

Ведучий 2. Все для людини: небо і поля...

І кожен має право розмовляти

Тією мовою, що нам дала земля,

Співати пісню, що навчила мати.

Ведучий 1. Нам в Україні всім судилось жить,

В краю, де кожна квітка голос має!

Тож українська мова хай звучить,

Над цілим світом хай вона лунає!

Ведучий 2. Не можна небо хусткою закрить,

Не можна океанів осушити...

Так мову рідну не заборонить –

Нам українською судилось говорити.

Ведучий 1. Хай рідна мова сили набира –

Свята і чиста мова материнська.

 І ось для свята вже прийшла пора,

 Нехай лунає мова українська!

Ведучий 2. Рідне українське слово бринить, чарує серце кожного українця.

                   Рідна мова дорога і близька кожному з нас, вона дає наснагу, силу,

                   радість спілкування.

Ведучий 1. Шановні друзі! Запрошуємо Вас на свято, присвячене Дню

 української писемності та мови.

Вчитель. 6 листопада 1997 року було підписано Указ Президента України, у якому говориться: "На підтримку ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливості ролі української мови в консолідації суспільства постановляю: "Установити в Україні День української писемності та мови, який відзначати щорічно 9 листопада в день вшанування пам’яті Преподобного Нестора Літописця".

Із святом вас, шановні добродії, із святом, шанувальники рідного слова. Корені українського слова проросли з найдавніших діалектів праслов’янських племен, рясними пагонами розвинулися в часи Давньоруської держави. Древнє слово квітами-перлами розцвітало у найдавніших пам’ятках культури Київської Русі, у полемічних творах, у красному письменстві різних часів.

Відеоролик «Ми українці» Пісня. Виконує Н. Бучинська.

Вчитель. 9 листопада ми відзначаємо День української писемності та мови. Тож маємо чудову нагоду пригадати історію нашої писемності і вкотре вшанувати творців українського слова.

Зараз кожному із нас важко уявити своє  життя без літератури, цього безцінного джерела мудрості. Але були часи, коли Київська Русь не мала власного алфавіту і була змушена користуватись іншими мовами.  Сьогодні ми спробуємо пригадати, коли і хто створив слов'янську азбуку,  класичні   зразки  української писемності.

Говорячи про розвиток української писемності, слід зазначити, що розвиток української літератури відбувався за рахунок надбань слов'янської писемності.   Саме тому  слід обов'язково згадати про діяльність засновників слов'янської   азбуки - братів Кирила та Мефодія.

Презентація «Кирило і Мефодій – засновники слов’янської азбуки»

Перегляд відеоролика «Перші абетки»

Вчитель: Мова народу – кращий цвіт його духовного життя,  найміцніший зв'язок поколінь. Коли зникає мова - зникає і народ! З перших кроків життя ми починаємо говорити, вчитися, пізнаємо нове. І все це - можливо, лише завдяки нашій рідній мові.

Із сивої давнини, від Кирила, Мефодія та Нестора Літописця, впродовж багатьох століть розвивалася і розросталася наша мова. У церковному календарі на 9 листопада припадає день вшанування пам’яті Преподобного Нестора Літописця.

Перегляд відеоролика «Нестор Літописець»

Вчитель: Шлях  розвитку нашої мови  – це тернистий шлях боротьби. Дуже багато жорстоких заборон пережила наша мова, але  мужньо витримала всі знущання та утиски.

Учень 1. Мова кожного народу

          Неповторна і своя:

          В ній гримлять громи в негоду,

          В тиші - трелі солов’я.

          На своїй природній мові

          І потоки гомонять:

          Зелен клени у діброві

          По-кленовому шумлять.

Учень 2. Солов’їну, барвінкову,

          Колосисту на віки,

          Українську рідну мову

          В дар дали мені батьки.

          Берегти її, плекати

          Буду всюди й повсякчас,-

          Бо ж єдина, так, як мати,

          Мова в кожного із нас!

Учень 1. О слово рідне! Пращура молитва,

          Громи Перуна, Велеса поля,

          Софія Київська – творіння Ярослава,

          Слов̓҆яномовна праведна земля.

Учень 2. В мені, в тобі Бояна віщим співом

          Воно живе, здолавши тьму віків,

          Воно Мстиславича Романа голос

          І ратний клич Данилових полків.

Учень 1. О слово рідне! Українська слава!

          Богдана мудрість і Тараса заповіт,

          І гул століть, і сьогодення гомін

          В тобі злились, як духу моноліт.

Учень 2. Багата й милозвучна наша рідна мова. Вона – найпрекрасніше диво, скарбниця, у якій зберігається історія нашого народу, його душа і культура.

Учень 1. Зародившись на світанні спільного слов’янського життя, українська мова на рідній, споконвічно українській землі витерпіла страшні лихоліття і тортури, пережила утиски і заборони.

Презентація «Утиски над українською мовою»

Учень 1. Моя прекрасна українська мово,

          Найкраща пісня в стоголоссі трав,

          Кохане слово, наше рідне слово,

          Яке колись Шевченко покохав.

Учень 2. Ти все знесла: насмішки і зневаги,

          Бездушну гру ворожих лжелюдей,

          Та, сповнена любові і відваги.

          З-за грат летіла птахом до людей.

Вчитель: Від часів царизму наша мова витримала 48 заборон! Подібного не знає історія жод­ної мови, жодної держави. Але рідна мова  — вистояла! Тепер вона — державна мова, а Україна та її культура святкують сьогодні  своє відроджен­ня.

Відеоролик «Мова єднання» Пісня. Виконує Н. Бучинська.

1-й учень.
Яка ж багата рідна мова!
Увесь чарівний світ у ній!
Вона барвиста і чудова,
І нищити її не смій!
2-й учень.
Вона про все тобі розкаже,
Чарівних слів тебе навчить,
Усе розкриє і покаже,
Як правильно у світі жить.
3-й учень.
В ній стільки слів, що й не збагнути!
І приказок, і порівнянь.
А мову знаючи, здобути
Ти зможеш просто безліч знань.
4-й учень.
То ж мову вчи і прислухайся
До того, як вона звучить.
І розмовляти так старайся,
Щоб всім її хотілось вчить.
5-й учень.
Вона ж у нас така багата,
Така чарівна, як весна!
І нею можна все сказати,
І найрідніша нам вона.

Вчитель.  Було це давно, ще за старої Австрії, в далекому 1916 році. У купе першого класу швидкого потяга “Львів-Відень” їхали англієць, німець, італієць. Четвертим був відомий львівський юрист Богдан Костів. Балачки точилися навколо різних тем. Нарешті заговорили про мови: чия краща, багатша і якій належить світове майбутнє. Звісно, кожен заходився вихваляти рідну.
          Почав англієць: «Англія — це країна великих завойовників і мореплавців, які славу англійської мови рознесли цілим світом. Англійська мова — мова Шекспіра, Байрона, Діккенса й інших великих літераторів і науковців. Отже, їй належить світове майбутнє”.
          “Ніколи! — гордо заявив німець. — Німецька — мова двох великих імперій: Великонімеччини й Австрії, які займають пів-Європи. Це мова філософії, техніки, армії, медицини, мова Шіллера, Гегеля, Канта, Вагнера, Гейне. І тому, безперечно, вона має світове значення”.
          Італієць усміхнувся і тихо промовив:  “Панове, ви не маєте рації. Італійська — це мова сонячної Італії, музики та кохання, а про кохання мріє кожен. Мелодійною італійською мовою написані найкращі твори епохи Відродження, твори Данте, Боккаччо, Петрарки, лібрето знаменитих опер Верді, Пуччіні, Россіні, Доніцетті й інших великих італійців. Тому італійській мові належить бути провідною у світі”.
          Українець довго думав, нарешті промовив: “Я не вірю у світову мову. Хто домагався цього, потім гірко розчаровувався.

Йдеться про те, яке місце відводять моїй мові поміж ваших народів. Я також міг би сказати, що українська — мова незрівнянного сміхотворця Котляревського, геніального поета Тараса Шевченка. Це лірична мова найкращої з кращих поетес світу — Лесі Українки, нашого філософа-мислителя Івана Франка, який вільно володів 14 мовами, зокрема і похваленими тут. Проте рідною, а отже, найбільш дорогою, Франко вважав українську…

Нашою мовою звучать понад 300 тисяч народних пісень, тобто більше, ніж у вас усіх разом узятих… Я можу назвати ще багато славних імен свого народу, проте вашим шляхом не піду. Ви ж, по суті, нічого не сказали про багатство й можливості ваших мов. Чи могли би ви, скажіть, своїми мовами написати невелике оповідання, в якому б усі слова починалися з однакової літери?” “Ні”. “Ні”. “Ні. Це неможливо!” — відповіли англієць, німець й італієць.

“Вашими мовами це неможливо, а українською — зовсім просто. Назвіть якусь літеру!” — звернувся Костів до німця.
“Нехай це буде літера “П”, — відповів той.

“Добре. Оповідання називатиметься “Перший поцілунок”:

“Популярному перемишльському поету Павлові Петровичу Подільчаку прийшло поштою приємне повідомлення: “Приїздіть, Павле Петровичу, — писав поважний правитель Підгорецького повіту Полікарп Пантелеймонович Паскевич, — погостюєте, повеселитеся”. Павло Петрович поспішив, прибувши першим поїздом. Підгорецький палац Паскевичів привітно прийняв приїжджого поета. Потім під’їхали поважні персони — приятелі Паскевичів… Посадили Павла Петровича поряд панночки — премилої Поліни Полікарпівни. Поговорили про політику, погоду..."

У купе зааплодували. Всі визнали, що милозвучна українська мова житиме вічно. Та зазнайкуватий німець ніяк не міг примиритися з тим, що програв:
– А коли б я назвав іншу букву? – вигукнув він. – Наприклад, букву «с».
–Гаразд, хай буде «с». Своєю мовою я можу створити не лише оповідання, а навіть вірш, у якому всі слова починатимуться з цієї літери.
Самотній сад
Сипле, стелить сад самотній
Сірий смуток – срібний сніг,
Сумно стогне сонний струмінь,
Серце слуха скорбний сміх.
Серед саду страх сіріє,
Сад солодкий спокій снить,
Сонно сиплються сніжинки,
Струмінь стомлено сичить.
Стихли струни, стихли співи,
Срібні співи серенад,
Срібно стеляться сніжинки –
Спить самотній сад.

- А на літеру «з»?

- Будь ласка!

         

Зима

Зимонька завила, зразу загула,
Закружила, захазяйнувала,
Завітрила, засніжила, замела,
Землю заметілями заткала.
Задубіла, зажурилася земля,
Змерзла зовсім, змучилась, заснула.
Закрутила завірюха звіддаля,
Захурделила, завіяла, задула.
Засміялась злісно заметіль,
Заскрипіла, злобою завила.
Замела, задула звідусіль.

- А на літеру «к»?

- Будь ласка!

Казала кохана – кохаю

Квітневих конвалій красу,

Контрасти кленового краю,

Казкову кремінну косу.

Край кременя крякнула качка,

Крилом  колихнулась коса.

Кохаю – клянеться козачка,

Кохаю – клянеться козак.

– Геніально! Незрівнянно! – закричали англієць та італієць. Потім усі замовкли. Говорити вже не було потреби…

Вчитель: А який чудовий український гумор!

Інсценізація гуморески П. Глазового « Залізний Характер».

Нам, мужчинам, дорікають:

Їздячи трамваєм.

Ми, мовляв, жінкам ніколи

Місць не уступаєм.

Бо, мовляв, усі мужчини

Некультурні й грубі.

В цьому треба розібратись,

Громадяни любі.

Якось їхав я трамваєм,

А уздовж проходу

Спресувалось душ п’ятнадцять

Женського народу.

Треба встати й місце дати,

А кому охота?

Ти стоятимеш, а сяде

Тютя жовторота.

Я підвівся та й питаю:

-        Женщини і дами!

Хто найтовща і найстарша

Буде тут між вами?

Всі мовчать, мов без’язикі,

Мов заклало вуха.

Я й кивнув одній особі:

-        Йди сідай, старуха!

А вона якраз попалась

Із єхидних штучок.

-        Та сиди вже там, - говорить. –

Теж мені онучок.

Я до іншої звертаюсь

Благородно й чітко:

-        Ви, по-моєму, найтовща.

Йдіть сідайте, тітко.

А вона стоїть як скеля,

Наче й не до неї.

Не оцінює культури

Й чемності моєї.

Я до третьої заходжу

З іншого вже краю.

-        Вам, мамашо, скільки років

Стукнуло? – питаю.

А вона скривилась гірко

І сказала строго:

-        То тебе об стінку лобом

Стукнуло малого.

Я таку почувши фразу,

Опустився зразу.

Більше женщинам я місця

Не давав ні разу.

І мене тепер не стягне

Найсильніший трактор.

Ми, мужчини, теж умієм

Показать характер.

Учень 1. Ми – українці – велика родина,

Мова і пісня у нас солов’їна.
Квітне в садочках червона калина,
Рідна земля для нас всіх Україна.

Учень 2. Розвивайся, звеселяйся, моя рідна мова!

У барвінки зодягайся, українське слово.
Колосися житом в полі, піснею в оселі,
Щоб на все життя з тобою ми запам’ятали,
Як з дитячої колиски мову покохали.

Учень 3. Я так люблю, я так люблю тебе,

Моя співуча українська мово! 
В тобі шумить Полісся голубе, 
І дужі хвилі гомонять Дніпрові.

Учень 4. В тобі живе Карпатська височінь, 

Що манить у незвідане майбутнє, 
І степова безкрая широчінь, 
І Кобзарева дума незабутня!

Учень 5. Ти, рідна мово, чиста, як роса, 

Цілюща й невичерпна, як криниця. 
Святиня наша, гордість і краса, 
Ти — розуму народного скарбниця!

Відеоролик. Пісня. «Рідна мова»

Вчитель. Сьогодні українська мова, пройшовши нелегкий шлях, знову починає жити. У 2000 році з прекрасної ідеї відомого українського бізнесмена й мецената з Канади Петра Дмитровича Яцика народився міжнародний конкурс знавців української мови. Приїхавши в незалежну Україну, побачивши досить складну ситуацію з мовою, він сказав: „Не приведи Бог нам перетворитися на націю нарікайлів, які ходять і нарікають на долю, на злих воріженьків, на себе”.

І не треба замахуватися на глобальне. Можна почати з малого. Наприклад, з конкурсу української мови. І чим більше дітей долучиться до цього конкурсу, тим певніше, що молода Україна говоритиме українською мовою, шануватиме її, вважатиме престижною.

Дякуємо за увагу.

Н. Бучинська "Ми українці" Пісня "Рідна мова"

Меморіал пам"яті жертв голодоморів в Україні. Презентація.

Урок-реквієм

Мета: Нагадати людям про страшну трагедію нашої історії. Вшанувати світлу пам’ять безвинно замучених голодом людей; виховувати в учнів почуття патріотизму, національної свідомості, виховувати громадян рідної землі, щоб не допустити подібної трагедії.

Перебіг заходу:

Вчитель.  Пам'яті жертв Голодомору в Україні 1932-го – 1933-го років присвячується.

Учень1: Відкрийтесь небеса!
Зійдіть на землю
Всі українські села, присілки ти хутори,
Повстаньте всі, кому сказали: вмри!
Засяйте над планетою, невинні душі!
Зійдіть на води й суші,
Збудуйте пам'яті невгасимий собор!

Учень 2: Це 22 рік.
Учень 3: Це 32 рік.

Учень 4: Це 46 рік.
Разом: Голодомор.
Учень 2: Благословенний труд для щастя і добра
Хліботворящий люд на берегах Дніпра.
Це ми, о, Господи, твої плугатарі,
Орали, сіяли, молились на зорі.
Учень 3: Немов своє дитя, ми пестили ріллю
Кохали ми життя, вклонялись мозолю,
Вдихали чорнозем, вгорталися в лани,
Не знали, що помрем з наказу сатани.
Учень 4. Зроніть сльозу. Бо ми не мали сліз.

Заплачте разом, а не наодинці.

Зроніть сльозу за тими, хто не зріс,

Що мали зватись гордо — українці.

Заплачте! Затужіть! Заголосіть!

Померлі люди стогнуть з тої днини,

Й благають: українці, донесіть

Стражденний біль голодної країни.

Учень 2: Згадайте нас — бо ми ж колись жили.

Зроніть сльозу і хай не гасне свічка!

Ми в цій землі житами проросли,

Щоб голоду не знали люди вічно.   (Ніна Виноградська «ГОЛОДОМОР 33-го»)

Вчитель: Український народ пережив жахливі трагедії – голодомори 1921-1922, 1932-1933 та 1946-1947 років. Вони забрали життя мільйонів українців. Найстрашнішою гуманітарною катастрофою України ХХ століття став штучно створений сталінським режимом Голодомор 1932-1933 років, від якого загинуло 3 мільйона 941 тисяча чоловік.

Відеокліп «Голод 32-33»

Ведучий 1. 82 роки тому по Україні гуляла смерть. Смерть без війни, без посухи чи потопу. Смерть спустошила села й хутори, і живі не встигали хоронити мертвих. Смерть мала ім'я - Голод. Голод 32-33 років одна з найбільш трагічних сторінок історії українського народу. Мільйони людей, які загинули у 33 році голодною смертю, не могли безслідно розчинитися у часі. Про них пам'ятають ті, хто вижив, їх діти та онуки.

Ведучий 2. Пам’ять – нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Без болю не згадати страшні муки і переживання українського народу у 32-33 роках 19 століття. Ще довго - довго з покоління в покоління будуть передавати батьки синам і дочкам, а ті своїм дітям спогади про тих, хто залишив земне життя у пекельних муках.

Ведучий 1. 1933. Найчорніший час в історії України. І до сьогодні боляче ступати стежками жахливої трагедії, яка сталася на благословенній землі квітучого українського краю. Ніде в світі не зафіксовано голоду, подібного тому, що випав тоді на долю однієї з найродючіших країн. Навесні 33 в Україні помирало 25 тисяч людей щодня, 1000  – щогодини, 17 -  щохвилини. Всього жертвами голоду за неповними даними стало від 7 до 10 мільйонів чоловік, з них 3 мільйони - діти.

Ведучий 2. Моторошний парадокс: вмирали на всеплодющих чорноземах відомої у світі житниці. Вмирали просто на полях, на шляхах, у холодних хатах, поодинці і сім’ями, вмирали цілі роди і села. Як могло трапитися, що без стихій, без засухи, без іноземного нашестя у житниці Європи зник хліб, люди залишилися без жодної зернини?

«ГОЛОДОМОР», літературно-музична композиція за одноіменною поемою заслуженого діяча мистецтв України Ніни ВИНОГРАДСЬКОЇ.

Учень: Велика родина була у Петренків:

Матуся і тато, бабуня і дід,

Чотири синочки і доня Оленка —

Охочим до праці й щасливим був рід.

Сміялась матуся, закохана в тата,

Навчала бабуня малих онучат.

Сім'я незаможня, любов'ю багата,

Та хліба до столу завжди вистача.

Долівка помазана глиною чисто,

А зверху солома на ній для тепла.

У запічку пахне духмяним любистком,

І вечір зимовий іде спроквола.

На комині вузлики гріються з маком,

З насінням петрушки, з чорнушкою теж.

А піч зігріває всіх ніжно і м'яко,

І дідова казка… І пісня — без меж.

Учениця: Отак би їм жити в щасливій родині…

Аж тут тридцять третій снігами несе.

Ідуть активісти о ранній годині

Зерно відібрати, загарбати все.

Вже тягнуть з-за комина вузлики з маком,

І плаче матуся і бабця стара.

І падають в ноги, і просять всіляко,

А ті забирають останнє з двора.

«Ну як тепер бути? Забрали корову

І все до зернини. А діти, а ми?»

Ідуть тато з дідом копати в діброві

Якогось коріння посеред зими.

Учень: На городі пусто.

В хаті мертва тиша.

І синки опухлі

Мов живі мерці.

Знов оладки з листя

І водиця в кухлі —

Ось і всі наїдки

У її руці.

Пропікають очі

Материну душу.

І сама голодна,

І в очах туман.

Учениця: Чоловік поїхав

У краї далекі

Поміняти речі

На якийсь наїж.

У льоху сховала

Зерняток півглека —

Перерили землю

І знайшли… Грабіж!

Хто ж таке затіяв

Учинити горе?

Жевріла ж надія

Вберегти синів.

Декілька зерняток

У голодну пору

Врятували б діток…

Але світ зимів.

Учень: Вже часник на лузі

Вигребли з корінням,

Обірвали липу,

Кропиви нема.

Не зійшла картопля

Саджена лушпинням…

Люди, мов примари.

Голод. Смерть. Пітьма.

Учениця: Сизим літнім ранком

Чоловік до хати

Не прийшов — приплівся

На хитких ногах.

Він приніс в торбинці

Хліба дві буханки,

Вісім картоплинок

І один киях.

Все оте багатство

Їм дало надію,

Що сини ще будуть

Бігати в дворі.

І в краях далеких

Хтось зерно посіє

І не дасть померти

Їм і дітворі.

Учень: І молилась мати

Всім богам на світі,

І варила зерна

На одній воді.

І по три зернятка

Віддавала дітям,

Щоб жували довго

Зубки молоді.

А сусід під тином,

Мов собака, виє.

Роздирає груди

І лице своє.

З'їв синочка, ситий,

Він не розуміє,

Бо страшніш за звіра

Відтепер стає.

Учениця: Ліпиться малеча

До худого тіла.

В батькові долоні

Туляться вуста.

«Таточку, не з'їжте,

Як Матюшу з'їли,

Будемо слухняні…»

Він їх пригорта.

«Ви не бійтесь, діти,

То нещасні люди.

Їм затьмарив голод

Розум і серця.

А минеться літо —

Там кислички будуть.

Наберуться сили

Зморені тільця.

І шипшина, й терен,

Глід і горобина,

Бузина й калина

Вмерти не дадуть.

Восени до столу

Буде і хлібина.

Тільки треба літо

Якось перебуть».

Учень: А в сільраді виснуть

Матюки — погрози,

Телефон з райцентру

Розстрілом ляка.

За кордони їдуть

Із зерном обози.

Не страшне померлим

І саме ЧеКа.

Учень: Стояли хати у морози взуті,

Закутані у латані сніги…

А на печі в лютневій каламуті —

Замерзлі люди, наче батоги.

У хаті морок, нікому ховати

Мерців, яким не дошкуля зима.

І обнімає мертвих діток мати,

Вона мовчить, бо вмерла і сама!

Учениця: Хто слово скаже, пом'яне померлих,

Вони жили й любили на землі,

За що, питаю, їх зі світу стерли,

І розчинили в забуття імлі?!

Ну хто згадає материні руки,

Що притискали ніжно немовля,

І хто відчує передсмертні муки? —

Сама холодна й мертве янголя.

Учень: На світі зосталась з великого роду

Єдина Оленка… За всіх пожила…

Залишилось з того святого народу

Лиш декілька душ із усього села.

Учениця: Не мовчимо! Бо нас тепер багато!

Не мовчимо! Не дасть змовчати біль

Учень: Не мовчимо! Бо з нами кожен третій,

Померлий в той страшний голодомор.

Бо з нами двадцять другий, тридцять третій

І в сорок шостім пережитий мор.

Учениця: Не мовчимо, братове українці!

Ми ж так мовчали в пору ту тяжку,

Бо молимося хлібові, хлібинці,

Що гірко дістається на віку.

Учень: Не мовчимо! Доволі спати, брате,

О, сестро, сльози витирай з очей.

Учениця: Не мовчимо! Не можна нам мовчати,

Бо в душах зойки тих страшних ночей.

Ведучий 1: Зиму 1931-1932 років селяни України ледве пережили. Для захисту соціалістичної власності ЦВК та РНК СРСР прийняли Закон від 7 серпня 1932 р. У народі цей закон назвали «Законом про п'ять колосків». За неповних п'ять місяців дії цього закону на Дніпропетровщині було засуджено 5215 осіб, з них 174 — до розстрілу.

Ведучий 2. Голод набував велетенських розмірів. Люди в селах їли мишей, щурів і горобців, траву, кісткове борошно і кору дерев.
Ведучий 1. Намагаючись урятуватися, тисячі селян ішли в міста, де навесні скасували хлібні карточки і можна було купити хліб. Проте сільським жителям хліб не продавали. Дороги, що вели до міст, були блоковані, але тисячі селян усе ж пробиралися туди, та, не знаходячи порятунку, вмирали прямо на вулицях. Намагаючись врятувати від голодної смерті дітей, селяни везли їх до міст і залишали в установах, на вулицях

Ведучий 2. Масовий голод розпочався з осені 1932 р. Наприкінці зими 1933 р. за лютий і першу декаду березня 1933 р. він охопив 738 населених пунктів України. Найбільш складною виявилась продовольча ситуація в Дніпропетровській, Київській, Донецькій областях.

Ведучий 1: Багато селян чинило супротив підвищеному плану хлібозаготівель. Від покарання селян партійне керівництво перейшло до покарання районів та сіл, які не виконували план хлібозаготівель. 6 грудня 1932 р. ЦК КП(б)У і РНК УСРР прийняли постанову «Про занесення на «чорну дошку» сіл, котрі злісно саботують хлібозаготівлі. Статус «чорної дошки» означав фактично блокаду селян, які позбавлялися права на виїзд, а оскільки в селі не було продовольчих запасів, вмирали з голоду.

 Ведучий 2: 8 грудня 1932 р. газета «Зоря» Дніпропетровського обкому надрукувала список 44 сіл, занесених на «чорну дошку». Першими в списку були села Гаврилівка Межівського району та Вербки Павлоградського району, населення яких повністю вимерло. Голод на Дніпропетровщині набирав обертів.

Ведучий 1: Тривалий голод довів людей до психічних захворювань, до втрати контролю над собою, а це призводило до канібалізму, перші випадки якого були зафіксовані ще в першій половині 1932 року. Навесні 1933 року канібалізм набув характеру епідемії. Лише в архіві МВС України зберігаються 73 справи з позначкою «Дніпропетровська область», де кількість притягнутих до відповідальності за цей злочин складає 99 осіб, а жертвами їх стали 93 особи з 25-ти районів області.

Ведучий 2: У квітні 1933 р. голод охопив практично всю Україну. Дніпропетровська область під час цього голодомору зазнала найбільших втрат: з усієї кількості зареєстрованих в Україні смертей від голоду 70 % припадає саме на нашу область.

Ведучий 1: До літа 1933 р. голод досяг апогею. За свідченням голови Магдалинівського райвиконкому, влітку 1933 р. в районі були господарства, де дорослого населення майже не залишилось.

Ведучий 2: Смертність населення Дніпропетровщини у 1933 р.  перевищила в 5-6 разів показники 1927-1930 рр. однак кількість жертв голодомору в області і зараз не встановлена.

Вчитель: У наших предків був звичай: у день поминання могили мертвих  устеляти квітами і запалювати на них свічки. Тож наша зала сьогодні стане водночас поминальним храмом духовності, храмом пам’яті.

Ведучі  запалюють свічку.

Ведучий 1. Прости ж нас, роде наш замордований.

Лише сирою землею зігрітий.

Ведучий 2. Царство небесне вам,

Душі убієнні.

 Вчитель: Ушануємо пам'ять великомучеників нашої тяжкої історії – мільйонів  українських селян хвилиною мовчання.

Хвилина мовчання.

Відео кліп  Наталія Май «Свіча»

Вчитель: 28 листопада 2006 року Верховна Рада України прийняла Закон «Про Голодомор 1932-1933 років  в Україні», у якому було передбачено спорудження в Києві Меморіалу пам’яті жертв голодоморів.

Презентація. «Меморіал».

Учень: Ти кажеш, не було голодомору,

І не було голодного села?

А бачив ти в селі пусту комору,

З якої зерно винесли дотла?

Як, навіть, варево виймали з печі

І забирали прямо із горшків,

Окрайці виривали з рук малечі

І з торбинок нужденних стариків?

Ти кажеш, не було голодомору,

Чому ж тоді, як був і урожай,

Усе суціль викачували з двору, −

Греби, нічого людям не лишай! (Дмитро Білоус).

Відеокліп.Тарас Петриненко «Господи помилуй нас!»

Учень: Минули навіки дні чорних негод -
Живе Україна! І вільний народ,
Як з попелу Фенікс, ожив і злетів,
І зорями зміряв простори степів.

Учениця: Живи, Україно, живи для краси,
Для сили, для правди, для волі!..
Шуми, Україно, як рідні ліси,
Як вітер в широкому полі.

Учениця: Радійте, співайте пісні голосні,
Квітками заквітчуйте чола ясні.
Ридайте і смійтесь в сльозах, солов'ї,
Стрівайте воскреслі надії свої.

Учень: О Боже, без меж милосердя твоє,
І правда, о Боже, на світі ще є! (Олександр Олесь, 1917 р.)

Вчитель: Щороку, в четверту суботу листопада, усі, хто серцем доторкнувся до людського горя, запалюють вдома поминальну свічку. І злітаються до тих свічок душі невинноубієнних. І радіють вони тому, що не забуті, і моляться за нас, щоб не довелеся нам пережити того, що випало на їх долі. Тож долучіться до цієї акції і ви, і запаліть завтра о 16 годині на своєму вікні свічечку, щоб її теплом зігрілася душа померлої з голоду дитини.

 На цьому наш урок-реквієм закінчено. Дякуємо усім за увагу!